Читать Скарб Олекса Стороженко
Скарб Олекса Стороженко
10.06.2019 - 09:15
524
0
Був собі чоловік та жінка. Були вони люди заможненькі, усього в їх доволі: і поля, і скотинки, і худоби, і хата простора із садочком і левадою. Послав їм Господь на втіху одного тільки синка - Павлусем звали. Та вже ж і шанували, і пестували вони того одинчика! Не так батько, як мати. І що то вже за мати була! Між матірками - навдивовижу мати! Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона ще возилася з ним, як з маненькою дитинкою. Було власними руками годує його, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвіринок, знов рот роззявляє. Усю зиму й осінь із хати не випустить: «Не ходи, синку, - каже, - холодно, змерзнеш, та ще, крий Боже, занедужаєш, то я й умру, не діжду, поки ти й одужаєш». Прийде весна або літо - знов не пуска: «Не ходи, синку: душно, сонце напече головку, голова болітиме». Цілісінький рік не дасть йому порога переступити, хіба у неділю поведе до церкви та за ним і не молиться, та обома руками за його й держиться, щоб хто не то що штовхнув, а й не доторкнувся б. Деколи, як обридне йому стояти, то такий галас підійме на всю церкву, буцім з його чортяка лика дере. «Ходім, мамо, додому, - хлипа, - їсти хочу!». То мати і веде його додому, не діждавшись кінця служби і благо-словенія. Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовичком. Часом батько, дивлячись на се юродство, стане гримати на жінку і похвалятись, що він Павлуся віддасть у школу до дяка аж у друге село. Так куди!.. І не кажи... Така з неї добра і покірна жінка; а як дійде діло до її Павлуся, то як скажена стане: і очі витріщить, і запіниться, і за ніж хапається; крий Боже, що виробляє!.. Кажу ж вам, що й між матерями навдивовижу була мати!
Доріс Павлусь до парубка. Так його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. Та од чого б їм і пошерхнути? Зроду не то щоб ціп або косу в руках подержав, - не взявся й за лопату, щоб од-гребти сніг од порога, або за віник, щоб вимести хату. Було старий і стане доказувать жінці:
- На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? Що з ним станеться, як ми помремо?.. Останеться він на світі, мов сліпий без поводатаря!
- Е, чоловіче, - одкаже жінка, - як Бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки!
Уже Павлусеві минув і двадцятий, вже б він і на вечорниці пішов, так мати не пуска.
- Не ходи туди, синку, - каже, - на вечорницях збираються самі п’яниці та розбишаки; там тебе обидять, віку тобі збавлять. Почекай трошки - я сама знайду тобі дівчину, саму найкращу на всьому світі, саму роботящу, вона буде тебе і годувать, і зодягать, і доглядать як рідна мати.
Так не привів же їй Бог оженити сина. Раз вночі розвередувавсь Павлусь, як на живіт кричить: «Меду та й меду!». У старих на ту пору не було меду. Що тут на світі робити?.. Устала мати, накинула на себе свитину, не схотіла будить наймичку і сама метнулась по селу шукати того меду. А на той час піднялась фуга, що не то що уночі, а вдень не побачила б світу Божого. Бігала, сердешна, бігала од хати до хати (у кого і є, та каже нема: не хочеться уставать) та якось уже випросила у попа. За один цільничок обіщала бузівка подарувати. Трохи не замерзла, та таки принесла, і що ж?.. Павлусеві вже не до меду; заснув манесенький - ніяк його і не розбуркаєш. Так через той-то мед занедужала небога та й вмерла. За нею вслід і батько ноги простяг, а наш Павлусь і не схаменувся, як зоставсь круглим сиротою.
Що ж з ним сталось?.. Правду казала мати: «Як Бог милосердний пошле йому щастя, то без батька і без матері житиме ще лучче, як за їх». У покійників - звісно, як у заможних хазяїнів, - був наймит і наймичка. Наймит - парубок ще молодий, працьовитий, непитущий, а наймичка - теж чесного роду, осталась бідною сиротою, і покійниця прийняла її до себе, як рідну дитину. За Павлусем і їм добре жилось; було чим-небудь йому угодють, то стара і дякує, і грошей їм дає, і добру одежу, а часом за наймита скотину у поле вижене, а за наймичку хату вимете і води принесе. Отож як умирала стара, то благословила наймита з наймичкою побратись, наділила їх худобою і аж руки їм цілувала та просила, щоб вони не обижали її Павлуся, доглядали б його і були йому рідним батьком і матір’ю, а вже вона на тім світі буде благати Господа, щоб він, милосердний, послав їм усякого щастя і талану.
Отож після смерті старих наймит оженився з наймичкою і стали собі господарювати. Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся: і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових. Накупили волів і послали кілька хур у Крим за сіллю, на Дін за рибою, построїли шинок із лавкою та й годують скриню карбованцями, як свиню горохом. Кругом у сусідів талій давить скотину, а у Павлуся, як на сміх, хоч би один тобі віл іздох.
Раз наймит піймав у садочку ройка, так з того одного розроїлось колодок із тридцять. Наймичка доглядала Павлуся, як рідна мати: і годує його, і голову йому змиє, і розчеше, і одягає, і роздягає, і стеле, так йому у вічі й дивиться, думку його відгадує, бо Павлусь за ввесь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому й слово важко вимовити. Тільки йому й робити, що цілісінький день їсти (а лопав здорово) та спать. Було прокинеться вранці - зараз наймичка і ставить перед його душею жарену курку або качку, або повнісіньку макітру вареників зі сметаною; їсть неборак, аж за ушима лящить. Не вспіла наймичка його утерти, а він уже й уклався спати. Поспить на перині, лізе на піч поспати ще в просі. Пообідає і знов куня; коли зимою, то знов у просо, а коли літом, то вийде в садок, ляже під грушею, а часом, глянувши угору, трошки й розсердиться: «Бісові груші, - пробубонить, - які спілі, і над самісінькою головою висять, а ні одна ж то не впаде у рот». І щоб то дриґонуть ногою та штовхнуть об цівку! То й посипались би, так, кажу ж, йому важко і поворухнутись. Лежить, лежить та й засне. Пополуднує - і знов іде в комору спати і спить вже аж до захід сонця.
Розбудить його наймичка вечеряти, нагодує, здійме свитину, чоботи, покладе на перину, а він тільки вже сам засне. Лучалось, наймит вернеться з поля і навідається до Павлуся, а тому й голову важко держати на плечах.
- А чи не смикнули б, пане Павле, люльки? - спитає наймит.
- Смикнув би, - пробелькоче Павлусь, -так люльки не знайду.
- Та ось же вона - біля вас на лавці.
- Та хто ж її наб’є?
- Та вона ж набита, я ж її вам набив, як їхав у царину. Отже, біля вас і справу положив!
Та викреше вогню, розпалить люльку і устромить йому у рот, то він і смокче.
Було прийдуть до Павлуся парубки та й намовляють його, щоб ішов з ними на вечорниці.
- Не піду! - пробубонить та й очі заплющить.
- Чому? - питають.
- Далеко. Якби вечорниці збирались біля моєї хати, то, може б, і пішов.
- Е, пане Павле! - кажуть йому парубки, - якби ти побачив наших дівчат, то не казав би, що далеко!
- Бачив, доволі бачив... - озивається Павлусь.
- Де ж ти їх бачив? Ти ж із хати ніколи носа не виткнеш!
- Так коли ж сняться, щоб вони показились! Аж обридли!.. - одкаже Павлусь та й перевернеться на другий бік.
Засміються парубки та й підуть від його.
Раз на Зелені свята зібралось парубоцтво шукати скарба. Узяли із собою заступи, лопати та й пішли у степ. Ідуть біля Павлусевої хати, от один парубок і каже:
- Знаєте що, хлопці! Візьмемо із собою на щастя Павла Лежня (таке приложили йому прізвище), то вже певно знайдемо скарб: він такий щасливий, що такого і на всьому світі не знайдеш!
Підійшли парубки до вікна (вікно було одчинене), дивляться, а Павлусь розпластався на перині й хропе на всю хату.
- Пане Павле, а, пане Павле! - гукнули парубки. - Ходім лишень з нами скарбу шукати!
- Не піду! - одрізав Павлусь.
- Ходім-бо! - просять порубки, аж кланяються. - Ми тебе так з периною на руках і понесемо; не тебе нам треба, а твого щастя. Як ти з нами будеш, то, може, Бог дасть, і знайдемо скарб.
- Еге!.. Як Бог дасть, то й у вікно вкине!.. - одказав Павлусь. - Не піду!
- Дожидайся ж, поки тобі Бог у вікно вкине, а ми підемо шукати. - Зареготались та й пішли собі, заспівавши чумака.
Ходили, ходили по степу аж до вечора. Шукали, розкопували могили, до всього при-глядувались - і нічогісінько не знайшли. Розказують люди, що часом скарби і самі вилазять на верх землі, перекинувшись у яку-небудь пакость: у старого шолудивого діда, або в миршавеньке козеня, або в дохлу кішку. Кому щастя, той і пізна скарб. Так, кажу, до всього приглядались - і нічого не побачили. Вже вертаючись, як смерклось, недалечко од села дивляться - лежить край дороги дохлий хорт. Мабуть, давно й іздох - аж гидко до його й близько підступити. От один парубок і каже:
- Слухайте, хлопці: візьмемо сього хорта та шпурнем Лежневі в хату - нехай се буде той скарб, що Бог йому у вікно вкине.
Парубкам сподобалась ся вигадка; от вони підняли того хорта на дрючок та й понесли. Підійшовши тихенько до Павлусевої хати, розмахали хорта та й шпурнули у вікно, а він як бебехнеться об поміст, так і брязнув, і задзвенів, і, як жар, по всій хаті розсипався дукатами!
- Тривай, не руш! - закричали парубки, - се наш скарб, се наші гроші...
- Брехня! - каже Павлусь, - се мій скарб, се мені Бог у вікно вкинув! А що? Я ж вам казав - не вірили?
Парубки не слухають його та товпляться в хату, а тут на той галас де не взялись наймит із наймичкою, убігли в хату, за рогач та макогін, як штурхнуть одного, другого - так вони й угамувались.
- Будь ласкав, - кажуть парубки, - хоч що-небудь дай за те, що принесли твому хазяїнові скарб!
Наймит кинув їм кілька дукатів та й каже:
- Нате вам за працю, а се наші гроші, бо самі таки розсудіть: хто б їх у чужу хату вкинув, якби не сам Бог того схотів!
Та, сеє кажучи, позбирав наймит гарненько дукати й сховав їх у скриню.
Отакий-то був щасливий наш Павлусь! Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому й рідної матері, не треба й скарбу шукати: сам скарб його знайде. А другому неборакові на бездоллі в те ж саме вікно, у котре вкинувся скарб, улізе злодій і останню сорочку витягне; не поробить день, то на другий і їсти нічого.
Щаслива нитка до смерті не вірвалась Павлусеві. Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок, покірних, слухняних, працьовитих, не таких, як він, пудофет, а у матір, бо жінка його була невсипуща господиня. І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув.
Що таке на світі щастя? - спитав би я у дуже письменних. Частенько чуєш, люди кажуть: отой щасливий. Глянеш на того щасливого, а він тобі показує на другого, а сам жалується на свою недолю. Зовуть щасливими і тих, що увесь свій вік нічого не дбають, як мій Павлусь. Бог їм усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба. Зовуть і скупого щасливим, бо у його багацько грошей; а він, неборак, увесь свій вік стереже тих грошей, як рябко на ланцюгу, ніякої користі з них не має - і голодний, і холодний, ще гірш од якого-небудь бідолахи.
Ні, панове, по-моєму, той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Богу за те, що він йому послав, - той, кого Господь благословив на добрі діла, що розкинулись вони по світу, як розрослась пшениця на добре виораній ниві. Нагодує вона і пахаря, і його сусідів, попаде од неї скибка і старцеві в торбу. Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть, бо в такого й душа буде не голодна.
Отже ж так загвоздив вам з-письменська, щоб самі одгадали, чи мій Павлусь справді щасливий, чи, може, таким тільки прозвали його заздрісні люди. Глядіть же, щоб не було по приказці: «Хвалить шинкар п’яницю, а дочки своєї за його не віддасть!». Завидуєте щастю мого Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем.
Характерник - чаклун, чарівник.
Пахолок - підліток.
Схожі матеріали
Коментарі
Відкрити бічну панель
Коментарі
j
03.04.2024 - 23:05
клоп
03.04.2024 - 17:08
Роман
28.01.2024 - 15:18
Оксана
07.11.2023 - 22:37
Помогите
09.09.2023 - 14:30
Новинки 2023
Культура добросусідства Араджионі 6 клас 2023
Німецька мова (2-й рік навчання) Сотникова 6 клас 2023
Німецька мова (6-й рік навчання) Сотникова 6 клас 2023
Україна і світ: вступ до історії та громадянської освіти Щупак 6 клас 2023
Література (українська та зарубіжна) Яценко 6 клас 2 частина 2023
Географія Запотоцький 6 клас 2023
Пізнаємо природу Коршевнюк 6 клас 2023
Пізнаємо природу Біда 6 клас 2023